Підлітковий вік – гострий і напружений період переходу від дитинства до дорослішання, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Його часто називають кризовим, оскільки організм має підвищену чутливість до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, які саме в цей час призводять до дуже важливих, безповоротних наслідків.

 Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до підлітка. У зв’язку з цим підлітку необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм. Необхідність такого погоджування часто пов’язана із значними труднощами, які і стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці учня, у його взаєминах з дорослими та ровесниками. Стан стресу, нервового напруження, неврівноваженості є впливовим чинником, який зумовлює різні зрушення в психічній сфері особистості, може провокувати до суїцидальних думок і фантазій.

 

   В підлітковому віці немає відпрацьованих способів вирішення проблем, коло спілкування, найчастіше, обмежується однолітками, перед якими постають такі самі питання. А дорослі не завжди розуміють проблему та не готові надати підтримку. Отже, в надзвичайно бурхливий період свого життя підліток залишається сам на сам зі своїми проблемами. У цілому ряді випадків підлітки вирішуються на самогубство через байдужість та жорстокість дорослих. На такий крок, як правило, вирішуються замкнуті, ранимі за характером підлітки, які страждають від самотності і почуття власної непотрібності, що втратили сенс життя.

 

Основні стратегії допомоги

 

ВСТАНОВІТЬ ТУРБОТЛИВІ ВЗАЄМОСТОСУНКИ. Прийміть суїцидента як особистість – припустіть можливість, що людина насправді є суїцидальною особистістю.

 

ПІДБИРАЙТЕ КЛЮЧ до розгадки самогубства – суїцидальна превенція полягає в умінні впізнати ознаки небезпеки. Вловіть прояви безпорадності та безнадії і визначте, чи не самотня ця людина, наскільки вона ізольована.

 

ВИСЛУХОВУЙТЕ — «Я чую тебе». Не намагайтеся утішити загальними словами типу «Ну, все не так погано», «Вам стане краще», «Не варто цього робити». Дайте йому можливість висловитися. Ставте питання і уважно слухайте. Іноді можна просто мовчки посидіти з дитиною. Не давайте поради, а уважно вислуховуйте дитину, обговоріть її біль. Не засуджуйте за висловлювання про самогубство, а намагайтеся бути спокійними та такими, хто розуміє.

 

ОБГОВОРЮЙТЕ — відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтеся говорити про це — більшість людей відчувають незручність, кажучи про самогубство, і це виявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість до терапевта. Розпитуйте про тривожну ситуацію: «Чому у тебе з’явились ці почуття? Як ти збираєшся покінчити з собою? Чи раніше тобі спадало це на думку? Що тебе тоді зупинило?» Відповіді дитини повторюйте, іноді переформульовуючи. Проявляйте підтримку і розуміння.

 

 БУДЬТЕ УВАЖНІ до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Кожну жартівливу згадку або загрозу слід сприймати серйозно.Діти часто заперечують, що говорили серйозно, намагаються висміювати терапевта за його зайву тривожність, можуть зображати гнів. Скажіть, що ви приймаєте їх серйозно. Обов’язково оцініть ступінь ризику самогубства: чи це туманні думки про «можливість», чи це вже розроблений план? Якщо депресивний підліток комусь дарує улюблений магнітофон — значить ситуація дуже серйозна. У такому випадку потрібно не залишати дитину саму. Залишайтесь самі з дитиною чи попросіть когось побути з нею; приберіть подалі ножі, ліки та ін.

 

СТАВТЕ ПИТАННЯ — узагальнюйте, проводьте рефреймінг — «Таке враження, що ти насправді говориш…», «Більшість людей замислювалися про самогубство…», «Ти коли-небудь думав, як зробити його?» Якщо ви одержуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А що коли ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свої похорони? Хто на них прийде? Недомовлене, приховане, ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити і думати про свої задуми. Це допоможе вам обговорити з дитиною заборонену тему, дасть можливість зрозуміти їй свої почуття та досягнути катарсису. Спілкуйтесь з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітив, що у тебе щось відбувається негаразд, Які проблеми тебе турбують – я хочу тобі допомогти, Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?» тощо). Знайдіть час слухати про все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску на дитину.

 

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР проблем — визнайте, що його відчуття дуже сильні, проблеми складні — дізнайтеся, чим ви можете допомогти, оскільки вам він вже довіряє. Дізнайтеся, хто ще міг би допомогти в цій ситуації. Особливо важливо розпитати, як дитина розв’язувала подібні ситуації в минулому. Це буде корисно для розв’язання сьогоднішнього конфлікту. Постарайтесь з’ясувати, що і хто залишились для дитини позитивно значимими. Під час розмови стежте, чи не з’явився промінчик надії, чи не вийшли ви на ситуацію, яка допоможе розв’язати чи бодай полегшити конфлікт.

 

ПРОПОНУЙТЕ КОНСТРУКТИВНІ ПІДХОДИ. Попросіть подумати про альтернативні виходи з конфліктної ситуації, які не приходили дитині в голову. Допоможіть їй визначити витоки психічного дискомфорту: «Що трапилося останнім часом?», «Коли ти відчув / відчула себе погано?» «Кого з оточуючих стосуються ці недобрі переміни?».

 

НЕ ПРОПОНУЙТЕ НЕВИПРАВДАНОЇ ЧИ БАНАЛЬНОЇ РОЗРАДИ. Не кажіть: «У всіх такі ж проблеми» чи «Ти насправді так не думаєш». Ці слова викличуть недовіру, змусять дитину ще більше відчути свою непотрібність. Вселяйте надію. Не говоріть порожніх слів розради: «Не турбуйся, все буде добре». Краще разом шукайте альтернативу: «Як би ти міг/могла змінити ситуацію?», «До кого ти можеш звернутися за допомогою?», «Як ти можеш протистояти цьому?» Підкреслюйте сили і можливості дитини, вселяйте віру в те, що за ніччю завжди настає день і що ситуація не така вже й безвихідна. Конфліктна ситуація колись закінчиться, а самогубство безповоротне.

 

ЗВЕРНІТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ДО ФАХІВЦІВ: лікарів, психологів, психіатрів. Зверніться за допомогою та консультаціями в Телефони довіри, Центри психологічної підтримки та інші подібні державні та громадські організації, які надають різні види психологічних послуг. Дізнайтесь номери телефонів довіри, адреси та телефони організацій вашого міста, які надають психологічну підтримку населенню. Розмістіть номери цих телефони та адреси центрів на видне місце у навчальному закладі.

 

НЕ ЗАЛИШАЙТЕ ЛЮДИНУ НА САМОТІ в ситуації високого ризику суїциду – залишайтеся з нею якомога довше, доки не вирішиться криза чи не прийде допомога.

 

Десять кроків із запобігання самогубствам у шкільному середовищі.

 

Якщо ви виявили дитину з ознаками суїцидальної поведінки:

Крок 1-й: Повідомити адміністрацію закладу та психологічну службу.

Крок 2-й: Практичному психологу (у разі його відсутності – соціальному педагогу) спільно з класним керівником створити безпечну, особистісно -орієнтовану і довірливу ситуацію навколо дитини і встановити контакт з дитиною (спілкування з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітила, що у тебе щось негаразд. Які проблеми тебе турбують? Я хочу тобі допомогти., Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?. тощо). Знайдіть час вислухати все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску.

Крок 3-й: Позбудьтесь страху над собою і поговоріть з дитиною, виявіть, чи думала вона про смерть, як давно і якими були її думки, плани.

Крок 4-й: Спробуйте визначити ту складну кризову ситуацію, яка спричинила думки про власну смерть.

Крок 5-й: З‘ясуйте, чи є в родині підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайдіть її і залучіть до постійної підтримки на певний час.

Крок 6-й: Практичному психологу на основі проведених досліджень оформити індивідуальну картку на дитину за фактом виявлення ознак суїцидальної поведінки.

Крок 7-й: У разі наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб, вживання наркотиків та інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра, психотерапевта або психоневролога.

Крок 8-й: Практичному психологу школи організувати щоденне постійне підтримуюче спілкування з дитиною, вчителями та сім’єю. Розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних антисуїцидальних факторів. У випадку відсутності відповідних умінь і навичок у працівника психологічної служби його обов‘язок – знайти кваліфікованого фахівця і залучити до роботи аж до повного зникнення суїцидальних ознак у поведінці.

Крок 9-й: Виявити фактори ризику в сім‘ї та школі для конкретної дитини. Розробити рекомендації для педагогів та родини щодо організації підтримуючого спілкування з дитиною та змін у взаємостосунках «дорослий – дитина».

Крок 10-й: Організувати психопрофілактичну роботу у школі та затвердити план дій наказом по навчальному закладу.